Esej
Бенджамін МОЗЕР
Приголомшлива історія життя й творчості, або життєтворчості Сюзан Зонтаґ, яка змінила культуру ХХ століття. Письменниця й громадська діячка, філософ, сценарист, режисер театру і кіно, авторка фундаментальних праць про фотографію і стиль, мистецтво і політику, літературу й пристрасть, гендер і сексуальність ... страждання й біль. Журналіст і перекладач Бенджамін Мозер працював над романом-портретом однієї з найславетніших інтелектуалок ХХ століття понад сім років, вивіряючи факти і розвінчуючи міфи, та створив цілісну картину з розповідей понад 600 людей (з різних куточків світу 2014 від Мауї до Стокгольма, від Лондона до Сараєво). А також сучасників, друзів і рідних, які вперше публічно розповіли про стосунки із Сюзан, як зокрема Енні Лейбовіц. У чому ж її таємниця? Невже лише в прагненні «більше бачити, більше чути, більше відчувати»? Й чому на смертному одрі вона сказала: «єдина реальна річ 2014 це книжка»? Що було реальним і справжнім для цілеспрямованої дівчини з передмістя, яка стала легендою і рольовою моделлю для багатьох жінок сучасного світу? На ці й інші запитання 2014 відповіді у монументальній книзі Бенджаміна Мозера, за яку він отримав Пулітцерівську премію (2020) у номінації «Біографії».
Костянтин Дорошенко
Збірка есеїв, в яких досліджуються культурні процеси України доби Незалежності, їх суголосність поступу цивілізованого світу. Це панорама українських проєктів за кордоном, колаборацій з іноземними колегами, внеску наших митців у міжнародні дискусії, нових підходів, які народжуються в Україні. Назва обігрує термін 201cкогнітивна деокупація201d як подолання російського імперіалізму. Він століттями закладав міни як у нашу свідомість, так і у сприйняття України у світі. Книга працює на дезактивацію цих стереотипів. Це бачення критика, що знаходиться на україноцентричних позиціях, розділяє універсальні цінності, протистоїть комплексу меншовартості у вітчизняному дискурсі. Аналіз культурної складової формування української державності та суверенітету, внеску України в загальний деколонізаційний діалог. Книга має два розділи. Перший, 201cУкраїна як метод201d, присвячений дискусіям та проєктам, в яких проявляється українська культурна суб2019єктність. Цей процес відкриває нові підходи до емансипації поневолених народів, дезавуює колоніальні ієрархії, розкриває нанесені російським імперіалізмом травми. Другий, 201cУкраїна на Плато людства201d, висвітлює українські мистецькі явища у контексті світових. Важливою складовою є огляди Венеційської бієнале, яку автор досліджує з 2001 року. Аналіз подій чергується з текстами про дієвців різних генерацій. Це сприяє розумінню генези українського суспільства, яке знаходиться на фронтирі оборони глобальної демократії.
Колекція Writers on Writing. Слово свого роду
Євгенія Кононенко
Чи не в будь-якій мові слово має рід. Як і людина. Бо слова звідкись походять. Як і люди. Але чи це важливо 2013 рід слова, його походження? А може, найважливішим є його смисл? В інших мовах слова, які позначають цей смисл, можуть бути іншого роду, іншого кореня. Чи саме в роді, в походженні, у генезі, в корінні, в пуповині міститься сакрум змісту? Євгенія Кононенко у книзі «Слова свого роду» посягає на святе. Вона сумнівається, ніби походження передує сутності. Так, у походженнях слів, у їхніх родах, буває, закорінені смисли, яких уже ніхто не згадує. Але чи не губляться ті архаїчні значення в сучасному мовленні? І чи не зовсім іншими словами називаються ті самі смисли засобами іншої мови? Євгенія Кононенко 2013 перекладачка, тож добре знає, як важко буває знайти в рідній мові слова, які б оптимально передали значення, висловлені засобами оригіналу. Для цього знадобляться слова зовсім іншого роду. «Слово свого роду» 2013 це колекція (автобіографічних) есеїв, що написана на перетині красного письменства й есеїстики, правди й міфології. Але це той автобіографічний зріз, який не підтверджується ніякими документами. Лише фотографіями. Але ніщо так не бреше, як родинні світлини, які, за словами Сьюзен Зонтаґ стали масово виготовляти, коли докорінно похитнувся сам інститут родини. Але як і похитнуться всі наявні у світі інститути, все одно лишається сокровенне 2013 і слова, щоб це назвати. Ця книжка не лише про містерію творення, письменництво, феміністок і християнок, Перелесника та земних чоловіків, дітей і батьків, кохання й любов, ненависть і зради, метафізику й секс у туалеті. Це метатекст про своєрідність, своє рідне і свій рід, слова своїх найрідніших, які з дитинства всотує в себе людина, бо живе у такій багатій картині світу мови і безмовного водночас. Євгенія Кононенко у своєрідних есеях вимовляє слова, які, загалом, не вимовляють, аби всує не тривожити духів забутих предків.
Мисливець на вовків. Три польські дуети
Крістоф Рансмаєр, Мартін Поллак
Два автори, одна розповідь: Крістоф Рансмаєр і Мартін Поллак у трьох історіях із Польщі демонструють особливу манеру оповіді: дует. Мисливець, який докоряє своєму Господу, що створив вовка; страчений герой і святий, який виявляється невинним диваком, і нащадок, який має здолати апокаліптичну історію свого народу: на тлі польської сучасної історії Крістоф Рансмаєр і Мартін Поллак розповідають разом про драму людини.
Оксана Смерек
Ця книжка про реальність із різними обличчями, очима, язиками і мовами. Про внутрішній конфлікт у зоні зовнішнього комфорту, фізіологічної ситості та емоційного голоду. Це спроба показати світ у точках його дискомфорту, порівняти «щасливі нації» з тими, що безпросвітно перебувають у пошуку самого визначення щастя. Спроба наблизити закордоння в його щоденному вимірі, без охів, замилування тамтешніми дизайнами, архітектурою, структурою, тощо. Чужоземство та досвід «вростання» там у звичному, периферійному, навіть іноді маргінальному вигляді. Богдана Костюк, журналістка: Письменниця Оксана СМЕРЕК своєю книгою «Мірки і лекала» подарувала насолоду мені, людині, яка вперто вірить в європейське минуле (врешті-решт, згадаймо династичні шлюби дітей того ж князя Ярослава Мудрого та добу Польсько-Литовського князівства) та майбутнє України (адже усупереч усьому. Ми не просто повертаємось в європейську цивілізацію, а ще і її боронимо не від літературного, а від цілком реального Мордору!) Газета «Україна молода»: 2026 есе Оксани Смерек 2014 здається, в ньому йдеться про очевидні речі, досвіди, локації як наслідки змін та пристосування людини до них, не раз проговорених і продуманих, однак чомусь після прочитання цього, начебто очевидного і дуже приватного досвіду, виникає низка запитань, далеко неочевидних і цілком неприватних 2014 до системи, до історії, до конкретної людини та її потреби у виборі.
Галина Петросаняк
А ви помітили, що у подорожах час минає повільніше? Такий ефект виникає тому, що в незнайомих місцях ми фіксуємо увагу на не бачених досі речах. Ми перебуваємо тут і тепер, свідомо проживаючи свої враження. Покидаючи місто, до якого ви вперше прибули учора вранці, ви відчуваєте, ніби тут провели не два, а щонайменше п2019ять днів. Таким способом подорожі продовжують життя. Читаючи цю книжку, ви побуваєте у містах кількох країн. А ще зустрінете знайомих і незнайомців, чий вплив на наше сьогодення важко переоцінити. Можливо, хтось із них уже був чи й досі є вашим таємним супутником, співрозмовником або опонентом. А хтось, можливо, несподівано простягне вам ключ, який ви шукаєте...
Євгенія Кононенко
Ідея цієї книжки народилася в Євгенії Кононенко, письменниці і дослідниці культури, після прочитання «Приватної книгозбірні» Борхеса, де висловлені думки великого мислителя про найславетніші літературні шедеври. Це видання така ж маленька бібліотека, що стала келією для письменниці, яка перечитує знакові книжки і пише про них, як про своє життя біженки у Франції. І свою культурну ідентичність. І культуру як нескінчену розмову, яка уривається, проектуючи на сучасні реалії рядки поезії Лесі Українки, коли від одного слова розкрилася в душі труна: «Мої друзі не витримують напруги діалогу, і протягом другого року війни я потрапляю у простір тих розмов, коли співрозмовник перебиває, уриває фразу, якщо в ній посягають на його світогляд. У просторі небажання йти до кінця. У просторі героїчної омани й боягузтва. У просторі бажання ідеалізувати своїх і демонізувати всіх без винятку чужих». Видання містить ілюстрації знакових літературних місць, які відкрила для себе авторка.
Тарас Прохасько
Нова книга Прохаська 2013 це спроба пояснити передовсім самому собі те, що відбувається поза самим собою. Своєрідна параесеїстика, парапубліцистика. Оскільки тем, які по-справжньому цікавлять автора, обмаль, оскільки речі, які здаються важливими, доводиться в різний спосіб повторювати мало щодня, тому і назва «Одної і тої самої», себто 2013 «одне і те ж».