Esej
Колекція Writers on Writing. Слово свого роду
Євгенія Кононенко
Чи не в будь-якій мові слово має рід. Як і людина. Бо слова звідкись походять. Як і люди. Але чи це важливо 2013 рід слова, його походження? А може, найважливішим є його смисл? В інших мовах слова, які позначають цей смисл, можуть бути іншого роду, іншого кореня. Чи саме в роді, в походженні, у генезі, в корінні, в пуповині міститься сакрум змісту? Євгенія Кононенко у книзі «Слова свого роду» посягає на святе. Вона сумнівається, ніби походження передує сутності. Так, у походженнях слів, у їхніх родах, буває, закорінені смисли, яких уже ніхто не згадує. Але чи не губляться ті архаїчні значення в сучасному мовленні? І чи не зовсім іншими словами називаються ті самі смисли засобами іншої мови? Євгенія Кононенко 2013 перекладачка, тож добре знає, як важко буває знайти в рідній мові слова, які б оптимально передали значення, висловлені засобами оригіналу. Для цього знадобляться слова зовсім іншого роду. «Слово свого роду» 2013 це колекція (автобіографічних) есеїв, що написана на перетині красного письменства й есеїстики, правди й міфології. Але це той автобіографічний зріз, який не підтверджується ніякими документами. Лише фотографіями. Але ніщо так не бреше, як родинні світлини, які, за словами Сьюзен Зонтаґ стали масово виготовляти, коли докорінно похитнувся сам інститут родини. Але як і похитнуться всі наявні у світі інститути, все одно лишається сокровенне 2013 і слова, щоб це назвати. Ця книжка не лише про містерію творення, письменництво, феміністок і християнок, Перелесника та земних чоловіків, дітей і батьків, кохання й любов, ненависть і зради, метафізику й секс у туалеті. Це метатекст про своєрідність, своє рідне і свій рід, слова своїх найрідніших, які з дитинства всотує в себе людина, бо живе у такій багатій картині світу мови і безмовного водночас. Євгенія Кононенко у своєрідних есеях вимовляє слова, які, загалом, не вимовляють, аби всує не тривожити духів забутих предків.
Мисливець на вовків. Три польські дуети
Крістоф Рансмаєр, Мартін Поллак
Два автори, одна розповідь: Крістоф Рансмаєр і Мартін Поллак у трьох історіях із Польщі демонструють особливу манеру оповіді: дует. Мисливець, який докоряє своєму Господу, що створив вовка; страчений герой і святий, який виявляється невинним диваком, і нащадок, який має здолати апокаліптичну історію свого народу: на тлі польської сучасної історії Крістоф Рансмаєр і Мартін Поллак розповідають разом про драму людини.
Оксана Смерек
Ця книжка про реальність із різними обличчями, очима, язиками і мовами. Про внутрішній конфлікт у зоні зовнішнього комфорту, фізіологічної ситості та емоційного голоду. Це спроба показати світ у точках його дискомфорту, порівняти «щасливі нації» з тими, що безпросвітно перебувають у пошуку самого визначення щастя. Спроба наблизити закордоння в його щоденному вимірі, без охів, замилування тамтешніми дизайнами, архітектурою, структурою, тощо. Чужоземство та досвід «вростання» там у звичному, периферійному, навіть іноді маргінальному вигляді. Богдана Костюк, журналістка: Письменниця Оксана СМЕРЕК своєю книгою «Мірки і лекала» подарувала насолоду мені, людині, яка вперто вірить в європейське минуле (врешті-решт, згадаймо династичні шлюби дітей того ж князя Ярослава Мудрого та добу Польсько-Литовського князівства) та майбутнє України (адже усупереч усьому. Ми не просто повертаємось в європейську цивілізацію, а ще і її боронимо не від літературного, а від цілком реального Мордору!) Газета «Україна молода»: 2026 есе Оксани Смерек 2014 здається, в ньому йдеться про очевидні речі, досвіди, локації як наслідки змін та пристосування людини до них, не раз проговорених і продуманих, однак чомусь після прочитання цього, начебто очевидного і дуже приватного досвіду, виникає низка запитань, далеко неочевидних і цілком неприватних 2014 до системи, до історії, до конкретної людини та її потреби у виборі.
Галина Петросаняк
А ви помітили, що у подорожах час минає повільніше? Такий ефект виникає тому, що в незнайомих місцях ми фіксуємо увагу на не бачених досі речах. Ми перебуваємо тут і тепер, свідомо проживаючи свої враження. Покидаючи місто, до якого ви вперше прибули учора вранці, ви відчуваєте, ніби тут провели не два, а щонайменше п2019ять днів. Таким способом подорожі продовжують життя. Читаючи цю книжку, ви побуваєте у містах кількох країн. А ще зустрінете знайомих і незнайомців, чий вплив на наше сьогодення важко переоцінити. Можливо, хтось із них уже був чи й досі є вашим таємним супутником, співрозмовником або опонентом. А хтось, можливо, несподівано простягне вам ключ, який ви шукаєте...
Євгенія Кононенко
Ідея цієї книжки народилася в Євгенії Кононенко, письменниці і дослідниці культури, після прочитання «Приватної книгозбірні» Борхеса, де висловлені думки великого мислителя про найславетніші літературні шедеври. Це видання така ж маленька бібліотека, що стала келією для письменниці, яка перечитує знакові книжки і пише про них, як про своє життя біженки у Франції. І свою культурну ідентичність. І культуру як нескінчену розмову, яка уривається, проектуючи на сучасні реалії рядки поезії Лесі Українки, коли від одного слова розкрилася в душі труна: «Мої друзі не витримують напруги діалогу, і протягом другого року війни я потрапляю у простір тих розмов, коли співрозмовник перебиває, уриває фразу, якщо в ній посягають на його світогляд. У просторі небажання йти до кінця. У просторі героїчної омани й боягузтва. У просторі бажання ідеалізувати своїх і демонізувати всіх без винятку чужих». Видання містить ілюстрації знакових літературних місць, які відкрила для себе авторка.
Тарас Прохасько
Нова книга Прохаська 2013 це спроба пояснити передовсім самому собі те, що відбувається поза самим собою. Своєрідна параесеїстика, парапубліцистика. Оскільки тем, які по-справжньому цікавлять автора, обмаль, оскільки речі, які здаються важливими, доводиться в різний спосіб повторювати мало щодня, тому і назва «Одної і тої самої», себто 2013 «одне і те ж».
Хорхе Луїс БОРХЕС
Добірка різноманітних передмов, написаних Хорхе Луїсом Борхесом з 1924 по 1974 рік. У книжці зібрано десятки розсіяних по різних виданнях текстів, які належать до цього особливого жанру, в якому Борхес також показав свій майстер-клас. У цьому томі серед багатьох інших літературних аватарів знайшли свій відгомін «дим і вогонь Карлайла, батька нацизму, оповіді Сервантеса, який ще не облишив мрію про другого дона Кіхота, геніальний міф про Факундо, потужний континентальний голос Волта Вітмена, приємні виверти Поля Валері, онірична гра в шахи Льюїса Керрола, елейські пониження Кафки, реальні небеса Сведенборга, шум і лють Макбета, усміхнена містика Маседоніо Фернандеса і розпачлива містика Альмафуерте».
Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950 2013 1984)
Ґабріель Ґарсія Маркес
Ґабріель Ґарсія Маркес (1927 2013 2014) 2013 колумбійський письменник, журналіст і політичний діяч, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року, один із найяскравіших представників «магічного реалізму». Ґабо (як ніжно називають письменника його шанувальники) публічно заявляв, що хоче, аби про нього пам2019ятали не як про автора «Ста років самотності» і лауреата відомих літературних премій, а як про репортера: «Я народився журналістом і нині почуваюся ним більше, ніж будь-коли. Це увійшло в мою кров». Допоможе виконати цю волю письменника книжка «Скандал сторіччя» (2018) 2013 збірка його газетних репортажів і колонок. Тематика п2019ятдесяти текстів «Скандалу2026» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.