Поезія, взагалі-то, коментарів не потребує. Поетичні переклади - теж. Навіть із китайської. Але коли йдеться про містифікацію тексту, можливо, дещо потрібно прояснити... Автор, Володимир Дячун, дозволяє собі нечувану розкіш 2014 перебути якийсь час (можливо 2014 еру!) отаким собі китайцем із «яшмовим смутком» у серці десь у галицькому закутку, ба, в галицькому котлі перемішаної крови, аби вжитись у нього аж так, що ти, читачу, інколи, десь у глибинах душі, завагаєшся : а чи ж містифікація це? Чи доводилося тобі, шановний читачу, здибати коли-небудь на вулицях рідного міста справжнісінького китайця, до безтями закоханого в Галичину та її гармонійну (немов китайська мова) говірку? Ні? Отож, знай, такий китаєць насправді існує. Звати його, звичайно, теж цілком по-китайськи 2014 Дяо Чун.