Борхес, неписаний

Хорхе Луїс Борхес

Хорхе Луїс Борхес (1899 2014 1986) 2014 культовий автор інтелектуалів, професор honoris causa провідних університетів світу й провідник Вавилонською бібліотекою й чи не всіма бібліотеками світу. Коли у 1978 році Борхесу запропонували прочитати цикл лекцій, він обрав для них теми, з якими його зріднив час. У першій великий аргентинський письменник розповідає про книжку, в другій про безсмертя, у третій про Сведенборга 2014 візіонера, який написав, що мертві обирають пекло чи рай зі своєї власної волі. У четвертій 2014 про детективну історію, а в п2019ятій 2014 про час. «У нас є багато прагнень, серед них 2014 прагнення жити і жити вічно, але також є прагнення кінця, окрім страху і його реверсу 2014 надії. Але все це може збутися без особистого безсмертя, воно нам не потрібне. Особисто я його не бажаю і боюся; для мене було б жахливо знати, що я триватиму далі, було б жахливо думати, що я залишатимуся Борхесом. Я вже втомився від себе самого, від свого імені та своєї слави і хочу звільнитися від усього цього», 2014 говорив Борхес, раєм для якого була бібліотека.Хорхе Луїс Борхес (1899 2014 1986) 2014 культовий автор інтелектуалів, професор honoris causa провідних університетів світу й провідник Вавилонською бібліотекою й чи не всіма бібліотеками світу. Коли у 1978 році Борхесу запропонували прочитати цикл лекцій, він обрав для них теми, з якими його зріднив час. У першій великий аргентинський письменник розповідає про книжку, в другій про безсмертя, у третій про Сведенборга 2014 візіонера, який написав, що мертві обирають пекло чи рай зі своєї власної волі. У четвертій 2014 про детективну історію, а в п2019ятій 2014 про час. «У нас є багато прагнень, серед них 2014 прагнення жити і жити вічно, але також є прагнення кінця, окрім страху і його реверсу 2014 надії. Але все це може збутися без особистого безсмертя, воно нам не потрібне. Особисто я його не бажаю і боюся; для мене було б жахливо знати, що я триватиму далі, було б жахливо думати, що я залишатимуся Борхесом. Я вже втомився від себе самого, від свого імені та своєї слави і хочу звільнитися від усього цього», 2014 говорив Борхес, раєм для якого була бібліотека.

ЗА КИЇВСЬКИМ ЧАСОМ

Костянтин ДОРОШЕНКО

Збірка есеїв мистецького критика, куратора та публіциста Костянтина Дорошенка є переосмисленням його доробку з 1995 року. В портретах знаних і маловідомих співвітчизників, рецензіях на культурні та суспільні події, полемічних висловлюваннях автор аналізує тенденції розвитку України як незалежної держави, її здобутки й помилки на цьому шляху. Тексти створюють певну драматургію, змушуючи читача міркувати про напрямок руху країни в новітньому часі, кристалізацію цінностей, на фронтирі захисту яких стоїть Україна сьогодні. Принциповою для Дорошенка є україноцентрична оптика, звідси назва збірки 2014 «За київським часом». Видання розраховане на широке коло читачів, які цікавляться поглядом на українську історію та культуру, що базується на принципах відкритого суспільства та європейського єднання. Тексти насичені маловідомою інформацією про долі, події, персоналій, у доступній формі апелюють до провідних філософських і політологічних течій сучасності, створюють широке поле для рефлексії, стверджують розуміння суб2019єктності України, її історичної приналежності до європейської цивілізації, чутливості до свободи й демократії. В оформленні обкладинки використано портрет Костянтина Дорошенка роботи Сергія Майдукова, дозвіл на репродукування люб2019язно надано автором.

ЗОНТАҐ. Життя і творчість

Бенджамін МОЗЕР

Приголомшлива історія життя й творчості, або життєтворчості Сюзан Зонтаґ, яка змінила культуру ХХ століття. Письменниця й громадська діячка, філософ, сценарист, режисер театру і кіно, авторка фундаментальних праць про фотографію і стиль, мистецтво і політику, літературу й пристрасть, гендер і сексуальність ... страждання й біль. Журналіст і перекладач Бенджамін Мозер працював над романом-портретом однієї з найславетніших інтелектуалок ХХ століття понад сім років, вивіряючи факти і розвінчуючи міфи, та створив цілісну картину з розповідей понад 600 людей (з різних куточків світу 2014 від Мауї до Стокгольма, від Лондона до Сараєво). А також сучасників, друзів і рідних, які вперше публічно розповіли про стосунки із Сюзан, як зокрема Енні Лейбовіц. У чому ж її таємниця? Невже лише в прагненні «більше бачити, більше чути, більше відчувати»? Й чому на смертному одрі вона сказала: «єдина реальна річ 2014 це книжка»? Що було реальним і справжнім для цілеспрямованої дівчини з передмістя, яка стала легендою і рольовою моделлю для багатьох жінок сучасного світу? На ці й інші запитання 2014 відповіді у монументальній книзі Бенджаміна Мозера, за яку він отримав Пулітцерівську премію (2020) у номінації «Біографії».

Колекція Writers on Writing. Слово свого роду

Євгенія Кононенко

Чи не в будь-якій мові слово має рід. Як і людина. Бо слова звідкись походять. Як і люди. Але чи це важливо 2013 рід слова, його походження? А може, найважливішим є його смисл? В інших мовах слова, які позначають цей смисл, можуть бути іншого роду, іншого кореня. Чи саме в роді, в походженні, у генезі, в корінні, в пуповині міститься сакрум змісту? Євгенія Кононенко у книзі «Слова свого роду» посягає на святе. Вона сумнівається, ніби походження передує сутності. Так, у походженнях слів, у їхніх родах, буває, закорінені смисли, яких уже ніхто не згадує. Але чи не губляться ті архаїчні значення в сучасному мовленні? І чи не зовсім іншими словами називаються ті самі смисли засобами іншої мови? Євгенія Кононенко 2013 перекладачка, тож добре знає, як важко буває знайти в рідній мові слова, які б оптимально передали значення, висловлені засобами оригіналу. Для цього знадобляться слова зовсім іншого роду. «Слово свого роду» 2013 це колекція (автобіографічних) есеїв, що написана на перетині красного письменства й есеїстики, правди й міфології. Але це той автобіографічний зріз, який не підтверджується ніякими документами. Лише фотографіями. Але ніщо так не бреше, як родинні світлини, які, за словами Сьюзен Зонтаґ стали масово виготовляти, коли докорінно похитнувся сам інститут родини. Але як і похитнуться всі наявні у світі інститути, все одно лишається сокровенне 2013 і слова, щоб це назвати. Ця книжка не лише про містерію творення, письменництво, феміністок і християнок, Перелесника та земних чоловіків, дітей і батьків, кохання й любов, ненависть і зради, метафізику й секс у туалеті. Це метатекст про своєрідність, своє рідне і свій рід, слова своїх найрідніших, які з дитинства всотує в себе людина, бо живе у такій багатій картині світу мови і безмовного водночас. Євгенія Кононенко у своєрідних есеях вимовляє слова, які, загалом, не вимовляють, аби всує не тривожити духів забутих предків.

Мірки і лекала

Оксана Смерек

Ця книжка про реальність із різними обличчями, очима, язиками і мовами. Про внутрішній конфлікт у зоні зовнішнього комфорту, фізіологічної ситості та емоційного голоду. Це спроба показати світ у точках його дискомфорту, порівняти «щасливі нації» з тими, що безпросвітно перебувають у пошуку самого визначення щастя. Спроба наблизити закордоння в його щоденному вимірі, без охів, замилування тамтешніми дизайнами, архітектурою, структурою, тощо. Чужоземство та досвід «вростання» там у звичному, периферійному, навіть іноді маргінальному вигляді. Богдана Костюк, журналістка: Письменниця Оксана СМЕРЕК своєю книгою «Мірки і лекала» подарувала насолоду мені, людині, яка вперто вірить в європейське минуле (врешті-решт, згадаймо династичні шлюби дітей того ж князя Ярослава Мудрого та добу Польсько-Литовського князівства) та майбутнє України (адже усупереч усьому. Ми не просто повертаємось в європейську цивілізацію, а ще і її боронимо не від літературного, а від цілком реального Мордору!) Газета «Україна молода»: 2026 есе Оксани Смерек 2014 здається, в ньому йдеться про очевидні речі, досвіди, локації як наслідки змін та пристосування людини до них, не раз проговорених і продуманих, однак чомусь після прочитання цього, начебто очевидного і дуже приватного досвіду, виникає низка запитань, далеко неочевидних і цілком неприватних 2014 до системи, до історії, до конкретної людини та її потреби у виборі.

Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950 2013 1984)

Ґабріель Ґарсія Маркес

Ґабріель Ґарсія Маркес (1927 2013 2014) 2013 колумбійський письменник, журналіст і політичний діяч, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року, один із найяскравіших представників «магічного реалізму». Ґабо (як ніжно називають письменника його шанувальники) публічно заявляв, що хоче, аби про нього пам2019ятали не як про автора «Ста років самотності» і лауреата відомих літературних премій, а як про репортера: «Я народився журналістом і нині почуваюся ним більше, ніж будь-коли. Це увійшло в мою кров». Допоможе виконати цю волю письменника книжка «Скандал сторіччя» (2018) 2013 збірка його газетних репортажів і колонок. Тематика п2019ятдесяти текстів «Скандалу2026» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.

Z gleby kujawskiej

Stanisław Przybyszewski

“Z gleby kujawskiej” to utwór Stanisława Przybyszewskiego, polskiego pisarza, poety, dramaturga okresu Młodej Polski. Przybyszewski był skandalistą, przedstawicielem cyganerii krakowskiej i nurtu polskiego dekadentyzmu.   “Zdaje się, że Remy de Gourmont wypowiedział ostry i dość płytki paradoks: Ludzie piszący dzielą się na dwie kategorje: na tych, którzy mają talent, a tymi są symboliści, i na tych, którzy go nie mają, a więc realiści.  Paradoks ten, który był niegdyś bojowym okrzykiem pewnej grupy artystów, nazwanych symbolistami, ukrywa jednakowoż pewną głębszą prawdę, jeżeli symbolizm nie oznacza pewnej kliki literackiej, ale zostanie pojęty w jego rzeczywistem znaczeniu.  Zapomnijmy zatem, jakie kierunki literackie łączą się z nazwą symbolizmu, dekadentyzmu, satanizmu, i jak się te wszystkie izmy nazywają, zapatrujmy się tylko na istotę samą.  Teorya symbolizmu jest prosta i jasna, jak każda prawda.  Amiel mówi, że krajobraz jest stanem duszy i w tem powiedzeniu tkwi zasadnicza prawda tak zwanego symbolizmu.”   Fragment  

Z Kuźnicy, z rządu i spoza

Jerzy Hausner

Niniejszy zbiór artykułów i wypowiedzi, w tym także wystąpień oficjalnych profesora Jerzego Hausnera, pokazuje jego przemyślenia, analizy, programy i przewidywania, a także sposoby argumentacji w trzech rolach: przewodnika inteligenckiego środowiska "Kuźnicy" i w ogóle polskiej lewicy liberalno-demokratycznej, autorytatywnego członka rządu, a wreszcie tego, który z rządem i partią rządzącą się rozstał, ale nie porzucił roli krytycznego obserwatora usiłującego wpływać na to, co uważał i uważa za nadrzędną rację państwa polskiego w Unii Europejskiej. Na ostatnią część książki składają się także fragmenty osobistych zapisków Jerzego Hausnera. Notatki prowadził najczęściej w czasie weekendów spędzanych w domu w Gorcach, w niedalekiej od Krakowa Szczawie. Obrazują zamierzenia i przeżycia osobiste, nadzieje, satysfakcje i klęski. Z tych zapisków redakcja wybrała ok. jednej trzeciej tekstu, nie dokonując żadnych skrótów wewnątrz notatek spod jednej daty dziennej, aby nie naruszyć ich autentyzmu. Nie ingerowaliśmy także w język i swobodę stylu.