Чи не в будь-якій мові слово має рід. Як і людина. Бо слова звідкись походять. Як і люди. Але чи це важливо 2013 рід слова, його походження? А може, найважливішим є його смисл? В інших мовах слова, які позначають цей смисл, можуть бути іншого роду, іншого кореня. Чи саме в роді, в походженні, у генезі, в корінні, в пуповині міститься сакрум змісту? Євгенія Кононенко у книзі «Слова свого роду» посягає на святе. Вона сумнівається, ніби походження передує сутності. Так, у походженнях слів, у їхніх родах, буває, закорінені смисли, яких уже ніхто не згадує. Але чи не губляться ті архаїчні значення в сучасному мовленні? І чи не зовсім іншими словами називаються ті самі смисли засобами іншої мови? Євгенія Кононенко 2013 перекладачка, тож добре знає, як важко буває знайти в рідній мові слова, які б оптимально передали значення, висловлені засобами оригіналу. Для цього знадобляться слова зовсім іншого роду. «Слово свого роду» 2013 це колекція (автобіографічних) есеїв, що написана на перетині красного письменства й есеїстики, правди й міфології. Але це той автобіографічний зріз, який не підтверджується ніякими документами. Лише фотографіями. Але ніщо так не бреше, як родинні світлини, які, за словами Сьюзен Зонтаґ стали масово виготовляти, коли докорінно похитнувся сам інститут родини. Але як і похитнуться всі наявні у світі інститути, все одно лишається сокровенне 2013 і слова, щоб це назвати. Ця книжка не лише про містерію творення, письменництво, феміністок і християнок, Перелесника та земних чоловіків, дітей і батьків, кохання й любов, ненависть і зради, метафізику й секс у туалеті. Це метатекст про своєрідність, своє рідне і свій рід, слова своїх найрідніших, які з дитинства всотує в себе людина, бо живе у такій багатій картині світу мови і безмовного водночас. Євгенія Кононенко у своєрідних есеях вимовляє слова, які, загалом, не вимовляють, аби всує не тривожити духів забутих предків.