Шахтоємці

Жослін Сосьє

Другий роман відомої квебекської письменниці Жослін Сосьє «Шахтоємці» («Les Héritiers de la mine») видавали тричі. Уперше 2014 2000 року в Канаді, і ще двічі 2014 2015 і 2016 рр. 2014 у Франції в найпрестижніших видавництвах. Це сімейна сага, яку пронизують відчай, бурхливі радощі й невситима спрага до життя. Її написано в особливій 2014 притаманній лише Ж. Сосьє манері. У загубленому серед канадських лісів шахтарському містечку мешкає незвична родина 2014 у ній аж двадцять одна дитина... Часом у таких великих сім2019ях зникає розуміння того, що кожен 2014 хай яка монолітна родина, хай на яку міцну зграю вона скидається 2014 є особистістю, кожен має мрії і страхи. І шлях між дитинством і старістю часом у всіх виявляється геть різним, далеким від ідеалістичного уявлення про спільні «сімейні цінності».

ЩО ТАКЕ ТАБІР?

Нас2019я ДІОНІСІУ

Що таке табір? Крізь рядки щоденникових нотаток кіпрського журналіста постає драма утримання уцілілих під час Голокосту євреїв у фільтраційних таборах (camps, камбоси), створених британською владою на острові Кіпр з метою завадити збільшенню єврейських громад у Палестині та посиленню антибританської боротьби єврейських поселенців. Рефлексивний тон нотаток перериває кілька історій взаємин кіпріотів із чужинцями, з якими вони, будучи й самі об2019єктом колонізації, мають багато спільних рис, а також історій євреїв, які прагнуть позбутися статусу вічних вигнанців та, можливо, пустити коріння на цьому клаптику суші, оточеному морем. На сторінках новели оживає античний прийом трагічного незнання, коли кіпріоти, спостерігаючи та співчуваючи бранцям таборів, не відають (на відміну від читачів), що через кілька років самі опиняться в такому ж становищі: утратять батьківщину, яка з квітучої землі перетвориться на місто-привид Фамагусту, а повернення до рідних місць стане шляхом по нескінченному полю, на якому єдиним надійним орієнтиром проти ненависті, облуди, зневіри буде людяність.

Брехня. Як шахрайство та самообман роблять нас справжніми людьми

Бор Стенвік

Історія людства 2013 то оповідь про нескінченний пошук правди та справжності. У війнах, торгівлі, мистецтві та коханні ми відчайдушно намагаємося розпізнати справжнє від обманного, це та боротьба, яку не можна раз і назавжди виграти 2013 адже людина сама найталановитіший ошуканець усіх часів. Бор Стенвік ретельно досліджує близьку та далеку історію, відвідує Науково-дослідний інститут оборони, школу етикету й манер та навіть курси зваблення, бере інтерв2019ю в істориків мистецтва та дослідників мозку, і сплітає все це разом у захопливу розповідь про те, що ми зневажаємо, що нас зачудовує, і чого нам ніколи не уникнути: брехню, обман та самообман. Ми звикли думати, що брехня - це погано, а правда, нехай навіть неприємна, завжди краще. Але Бор Стенвік доводить: природа не така категорична, і на це у неї є вагомі причини. Може, людина стала особистістю саме завдяки здатності маніпулювати правдою заради власного блага? Можливо, завдяки вмінню лукавити ми навчилися розвязувати конфлікти за допомогою переговорів, не вдаючись до зброї? І якщо дійсно так, то чи характеризує це нас самих як хитромудрих винахідників нових методів? Чи стала наша брехня цивілізованою? Або просто наша цивілізація заснована на брехні? Цікаві історії та наукові гіпотези, викладені в книзі, допоможуть розібратися в різних видах ошуканства, навчать розпізнавати чужий обман і менше брехати самим собі.

Серія неформальна. Два кольори. Соціальна історія татуювань

Алессандра Кастеллані

Спільне видання з видавництвом «Ніка-Центр». Колись татуювання не були ані популярними, ані прийнятними як форма модифікації тіла. Згідно з Книгою Буття, першою татуйованою людиною, а якщо точніше 2013 першою поміченою людиною в історії був Каїн, голова проклятого роду. Серед характерних рис татуювання слід згадати те, що воно сприймалося осудним знаком, який часто асоціювався зі світом проституток та маргіналів. Заходу була незнайома широка практика малюнків на шкірі, і вперше татуювання потрапили до нашого світу через щоденники Джеймса Кука, який використав термін «тату» після повернення зі своєї першої подорожі до південних морів. Саме з дивовижних звітів мандрівників вісімнадцятого століття виникає екзотичне уявлення про далекі етноси, і татуювання в цьому контексті відіграють основну роль у визначенні іншості незнайомих народів. Завдяки «проклятій» аурі татуювання набуває неабиякої популярності у середині сімдесятих років минулого століття, коли на сцену виходять панки зі своїм баченням татуювання як форми протесту. На ту пору, позначену глибокою економічною кризою та високим рівнем безробіття серед молоді, панківська театралізація хиткості буття втілюється у татуюваннях і селфгармі, які підкреслюють дикунське та маргінальне становище. Починаючи з дев2019яностих років, татуювання раптом перетворюються на поширений серед молоді, ба більше «нормалізований» знак, нанесення якого вже не викликає відторгнення чи остракізму. Тепер татуювання 2013 частина моди, і знаки на шкірі сприймаються суб2019єктивним проявом власного стиля. Чарівність протесту та модифікації тіла набувають наразі форм гібридного співіснування з квір-спільнотами, де перетинаються нові пошуки ідентичності та уявлення про себе. Алессандра Кастеллані аналізує витоки і сьогодення татуювань, запрошуючи нас до цікавої подорожі у часі та просторі: від Біблії до Лондону сімдесятих років, від нового світу, відкритого мандрівниками вісімнадцятого століття, до сучасних міст. Захоплююча, написана на нашій шкірі історія, з якою варто ознайомитися!

Де твій дім, Одіссею?

Тимофій ГАВРИЛІВ

Світ зазнає докорінних змін, і сьогодні в ньому ніщо вже не таке, як учора. Вирушаючи в подорож, герой не підозрює, що опиниться в центрі зіткнення культур і цивілізацій. «Де твій дім, Одіссею?» - про Віру, Надію і Любов, зближення та розлуку, пошуки і впізнання, примарне і справжнє. Гармонійна драматургія, продумана композиція, розкішна мова, якою розповідається історія, створюють фантастичну метафору сьогодення Анна Вільгельм, Sand am Meer Тимофій Гаврилів належить до найобнадійливіших українських письменників Соня Марголіна, Die Welt

Коріння Бразилії

Сержіу Буарке Ді Оланда

Книжка «Коріння Бразилії» видатного бразильського історика і соціолога ХХ ст. Сержіу Буарке ді Оланди (190220131982) фокусується на аналізі культурних впливів, які домінували від початку розбудови далекого континенту і формували протягом кількох сторіч нову спільноту людей і нову ідентичність з португальців, іспанців, інших європейських колоністів, азіатів, корінних американців та африканців. Дослідження дає можливість зрозуміти, чому і яким чином розквітала й змінювалась європейська культура у великій тропічній країні, де ті традиції були зовсім чужими, а також характер і наслідки такого розвитку. Книжка сповнена диханням природи, присмаком історії та відтінками живої країни й долі її мешканців. Українською перекладена вперше. Розрахована на широке коло читачів. В оформленні обкладинки використано картину Романа Жука «Парсунний портрет» (2008) з люб2019язного дозволу автора. Роман Жук 2013 один з засновників українського сучасного мистецтва Нової хвилі. Належить до Львівської школи живопису. Член НСХУ (1987). Роботи Р. Жука знаходяться в колекціях таких музеїв, як Львівська Галерея Мистецтв, Сумський художній музей, Національний художній музей України (Київ), Музей сучасного образотворчого мистецтва України (Київ) та ін. Активний учасник міжнародних художніх виставок 2008201320014 рр. Живе та працює в Амстердамі та Львові.

Пьольса

Ґустав Торґні Ліндґрен

Мандрівний торговець одягом та місцевий шкільний вчитель, яких звів разом випадок, вирушають на пошуки досконалої пьольси 2013 традиційної шведської страви з подрібненого м2019яса та овочів. Події відбуваються наприкінці 1940-х, коли віддалені села на півночі Швеції, знані величезною кількістю рецептів пьольси, потерпають від туберкульозу. Тож ця мандрівка виявляється не звичайним гастрономічним туром, а небезпечною пригодою, у якій кожна скуштована страва може коштувати здоров2019я і життя. Та з часом мандрівники розуміють, що це не пьольсу вони шукають насправді...

Від пустки

Юлія ШЕКЕТ

Не все стандартно із цим хлопцем, хоч у його прізвиську є слово «Нормальний». Архітектор за фахом, однак працює дизайнером у громадській організації. Він наполегливо вибудовує свій внутрішній світ, що разюче змінився після Майдану, тоді ж головний герой цієї книжки став україномовним. Закоханість і невзаємність, революція, війна й побутові халепи 2014 в усіх цих штормах важко дошукатися сенсу. Іноді то ще важче, ніж зобразити «реалістичного дракона, який усміхається зі спини». Але він хлопець упертий. Може, одного дня йому відкриється, як залишатися живим у світі, який важко назвати нормальним... Може, колись саме йому відкриється фундаментальна закономірність про те, як влаштований світ...