Колекція. Театральна. П2019ятдесятниця

Девід Едґар

(1994) 2014 це реалістична драма, події якої відбуваються у неназваній балканській країні після падіння соціалістичного режиму. Автор свідомо уникає географічних прив2019язок, створюючи узагальнений і концентрований образ країни на перетині політичних інтересів сильних держав. Події п2019єси розгортаються навколо старовинної фрески, знайденої у старій закинутій церквичці, в якій наполеонівські солдати колись влаштували стайню, німецькі фашисти 2014 гестапо, комуністи 2014 му-зей історії релігії, а потім продуктовий склад. Відкритий стінопис композиційно подібний на шедевр Джотто «Оплакування Христа», щоправда, створений на кілька десятиліть раніше, що може змі-нити історію мистецтвознавства. Отже, за фреску розгортається справжня війна... За динамічним сюжетом, що нагадує вибухову суміш з інтелекту-ального детективу, трилера і соціальної драми, приховані болючі питання сучасності, на які інколи страшно відповідати.Тому Д. Едґар вкладає цинічні істини у вуста своїх персонажів: «Я вірю, що якщо ми хочемо справжніх змін, до влади мають прийти варвари. Люди, які руйнують, оскільки не знають, як боляче буде, коли стіни держави почнуть падати на голови». «Спочатку стріляємо, потім питаємо, що відбувається. Вітаймо у західному світі!» Змальовуючи хаотичний світ, наповнений облудою, цинізмом, ненавистю і невиправданою жорстокістю, Д. Едґар залишає місце для звичайної людяності, ось тільки чи виживе вона в цьому світі? «2026Важко не пригадати жахи Сараєво, вже не згадуючи про нещодавні події в Україні. Однак позитивний посил п2019єси міститься вже у її назві. П2019ятидесятниця нагадує нам про вечір, коли Святий Дух зійшов на апостолів і всі вони почали говорити різними мовами, але «кожна людина чула свою мову». П2019єса залишає нам нитку надії на те, що колись і ми навчимося пізнавати, чути і розуміти одне одного». Із рецензії Алексіс Солоцкі у The New York Times (2014)

RU

Кім Тхюї

Багатьом із нас про В2019єтнам майже нічого не відомо 2014 хіба що ми знаємо кілька в2019єтнамських ресторанів, де смачно готують, або ж бачили американські фільми про нескінченну криваву війну. Але ХТО вони 2014 головні герої цього маловідомого конфлікту? Кім Тхюї 2014 одна з цих «людей із човна», які втекли з пекла, щоб знайти порятунок в іншому білому краї. І невеличкими оповідями, історійками, афоризмами вона помалу малює образ квебекської пані з в2019єтнамським акцентом, якій вдалося (чи, радше, яка мусила) пристосуватися до вторгнення комуністів, вижити у переповненому таборі для біженців, навчитися західному способу життя і, зрештою, звикнути до материнства. Через поетичність і гумор читати цю книжку 2014 суцільне задоволення. Французькою RU означає «струмочок», у переносному значенні «витікання, потік, циркуляція» (сліз, крові, грошей) (LeRoberthistorique). В2019єтнамською RU означає «колискова», «колисати». І це досконала назва для цього невеликого, однак сильного роману. НАГОРОДИ: 2010 2014 Гран-прі «GrandPublicSalondulivre» 2010 2014 нагорода Генерал-губернатора Канади 2010 2014 Гран-прі «RTL-Lire» Паризького книжкового ярмарку 2011 2014 Гран-прі конкурсу «littéraireArchambault» 2011 2014 відзнака за «мультикультурність» міжнародного літературного конкурсу «Mondello prize» 2012 2014 номінант на нагороду за перший роман «» 2012 2014 номінант літературної премії Ґіллера від «Scotiabank» 2012 2014 номінант літературної премії Генерал-губернатора Канади у номінації «переклад» 2013 2014 номінант конкурсу «ManAsianLiteraryPrize» 2014 2014 номінант Дублінської літературної премії (InternationalIMPAC Dublin Literary Award) 2015 2014 перемога в конкурсі телепрограми «Canadareads» "Проза Кім Тхюї тече, наче поезія, 2014 несе і заколисує. Вона сильна і красномовна. Її перший роман дарує рідкісне відчуття блаженства" Le Figaro "Зворушливий автобіографічний роман... Поетична віньєтка Тхюї, обрамлюючи шлях із Південної Азії до Квебеку, надає звичайній іммігрантській подорожі самобутності" The New York Times "Не сентиментально... поетично і сильно" The Guardian

Поклик мушляного рога

Єнні Цоє

Це історія про любов, самотність і мову у світі, де дітей віддають бабусям і зникають назавжди, де танцюють на автобані, живуть під мостом, рятують, і спокушають, і татуюють себе трояндами, поки винищувачі над головами розбивають надвечір2019я на друзки. Історія маленької дівчинки у великому світі нормативності і споживання.

Погода, яка змінила світ

Маркус Розенлунд

Спільне видання з видавництвом «Ніка-Центр». Для завоювання світу зазвичай достатньо військової або економічної потуги. Для підкорення погоди цього замало. Жодній імперії в історії це не вдалося. Могутній супротивник 2013 погода 2013 перемагає всіх. Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв2019язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка 2013 не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності. «Погода, яка змінила світ» 2013 безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.

Історія американських традицій. Від «Мейфлауера» до Сінко де Майо

Джек Девід ЕЛЛЕР

Спільне видання з видавництвом «Ніка-Центр». Як застільна пісня стала гімном Сполучених Штатів? Що насправді сталося у найперший День подяки? Хто вигадав слово «окей», яке лунає мільйони разів на хвилину по усьому світі? Звідки взялися джинси, без яких сьогодні ми вже не уявляємо свого життя? На ці та інші запитання шукає відповіді разом з читачами антрополог і соціолог Джек Девід Еллер у книжці «Історія американських традицій. Від «Мейфлауера» до Сінко де Майо». Традиції та звичаї 2013 надзвичайно емоційна і сповнена пристрастей частина людського життя. Великою мірою саме навколо них люди снують тканину буднів, на них орієнтуються, плануючи життя, плекають їх і дотримуються, а також вкрай вороже ставляться до кожного, хто ставить під сумнів їхню цінність. Знання власних традицій дозволяє розуміти й усвідомлювати себе. Знання чужих традицій дає змогу глибше зрозуміти й пізнати інший народ. Глобалізований світ вимагає такого розуміння дедалі більше. І не лише від істориків. Власне, проникнення у світ звичаїв дає уповні відчути, наскільки ми, люди різних культур і різного досвіду, різні й схожі водночас. А ще традиції 2013 надзвичайно потужна сила, здатна і гуртувати, і роз2019єднувати. Тож чим більше ми знаємо про те, як працює ця накопичена віками енергія, тим вдаліше можемо співпрацювати з нею і користати з її могутності. «Історія американських традицій» складається з чотирьох частин, у яких автор розповідає нам про політичні традиції і національні свята США, про притаманні американцям традиції повсякденності, а також про історію вигаданих персонажів, які стали для світу уособленням Америки. Стислі окремі розділи кожної частини охоплюють найважливіші традиційні символи і ритуали 2013 від гімну до американського прапора, від синіх джинсів до гамбургера, кока-коли й Міккі Мауса. За кожною традицією стоїть життєва повість реальних людей з їхнім суто людським бажанням сповнити життя сенсом. Під пером автора ці люди оживають, а з ними воскресають події та почуття, якими вони надихалися. Завдяки цьому перед нами розкривається не завжди проста, конфліктна, заплутана та суперечлива історія емблем та інституцій Америки, без яких її сьогодні годі уявити. Хтось міг би назвати роботу Еллера розвінчанням міфів, але це не так. Еллер любовно наповнює традиції справжнім життям і боротьбою, а відтак робить їх ще людянішими і теплішими. Автор підводить нас до усвідомлення: усі традиції винайдені конкретними людьми в конкретний час з конкретних причин, а процес "традицієтворення" триває вічно, особливо - в країні вільних людей. Глибока і вичерпна робота Джека Д. Еллера, як і годиться вдумливому дослідженню серйозного науковця, послідовно веде читача звивистими шляхами непростої і далеко не завжди райдужної історії потужної наддержави. На перший погляд, усе, про що пише автор, нам відоме. Хто ж сьогодні не знає американського гамбургера, чи Супергероя, вже не кажучи про кока-колу? Однак, Еллер пропонує найкраще і найбільше, на що може розраховувати читач: новизну і несподіваний, свіжий погляд на давно відомі речі. З книги Еллера читач отримує дещо навіть цінніше, ніж цікаві, зібрані по крихті та організовані у струнку, змістовну й захопливу розповідь знання з американської історії. Читач отримує дуже цінний інструмент, ту призму, крізь яку зможе оцінити власний світ і традиції свого народу, глибше зрозуміти своє, а відтак 2013 побачити ті численні зв2019язки, що об2019єднують людей усього світу, зрозуміти, скільки спільного у жителів різних півкуль і як схоже, попри розмаїття культур, усі ми переживаємо важливі для себе події та втілюємо їх у пам2019ятні ритуали й обряди. Автор без перебільшення пропонує нам оснащену гострими аналітичними інструментами, готову для глибокої інтелектуальної роботи лабораторію, з якої ми вийдемо з новим, багатшим і ширшим світоглядом, з новим самусвідомленням. Може здатися, що іронічність Еллера і величезний масив академічних знань та фактів, на які він спирається у своєму дослідженні, мали б позбавити традиції, цю важливу частину людського життя, емоційності. Та все навпаки. Академічна поблажливість автора дивним чином додає до цих описів тепла, затишку і людяності, а прагнення зазирнути в найпотаємнішу глибину складної теми виказує велику любов до власної країни і гордість за неї. Автор ретельно добирає саме ті подробиці з історії кожної традиції, які наповнюють її живою силою, роблять виразнішим її унікальне обличчя. Традиції проростають зі щирих переконань реальних людей, з їхньої віри та прагнень, іноді 2013 з туги за батьківщиною, іноді 2013 з особистих болісних втрат, а іноді 2013 з простого прагнення домашнього затишку й тепла, такого знайомого нам усім.

Забудь усе, окрім мене

Філомена Ґрандін

Іззі Янґ 2014 яскрава постать з покоління «бітників», поет і музи- кознавець, засновник знаменитого нью-йоркського Фольклорного центру в Ґринвіч-Віллидж і власник стокгольмської фольклорної крамнички, друг і перший продюсер Боба Ділана (це саме йому нобелівський лауреат присвятив пісню «Talking Folklore Center»), невтомний популяризатор народної музики, організатор числен- них фолк-концертів і зустрічей з авторами пісень у Нью-Йорку і в Стокгольмі. А ще він 2014 батько Філомени Ґрандін, чию книжку ви тримаєте в руках і яку вона розпочала писати ще за його життя. У мозаїці спогадів доньки й крізь призму родинних стосунків у цьому творі розкривається образ відомого і водночас невідомого Іззі Янґа.