По тих, хто вижив, стрілятимемо ще

Клаудіо Лаґомарсіні

Якщо ви вважаєте, що Італія 2014 це тільки сонце, море, пальми, пісок і «дольче віта», ви глибоко помиляєтеся. В Італії теж є своя провінція, глухі села з їхнім патріархальним устроєм, де днями, тижнями, роками нічого не відбувається, час тягнеться спроквола, як густа гумова маса, що засмоктує, притупляє, змушує втратити волю, забути про амбіції і прагнення до кращого життя. І що накажете робити в такому місці розумному, вдумливому вісімнадцятирічному хлопчині, який любить сидіти над книжками, читає в оригіналі давньогрецьких філософів, готується вступити в університет і мріє написати бестселер? Як жити у колі отупілих від щоденних дріб2019язкових чвар родичів та сусідів, чиє головне прагнення 2014 набити собі пузо, випити чарку, а то і дві, й наслухатися масних дотепів за столом? Як вижити, не опуститись, не отупіти, не зрадити своїх мрій? На жаль, таке вдається небагатьом. А коли й виходить, то одного дня доводиться повернутися туди, де на тебе чатує твоє нездоланне минуле. Про все це, про «трагедію по сусідству» 2014 роман молодого італійського письменника з сонячної Тоскани Клаудіо Лаґомарсіні. Книга вийшла у фінал престижної літературної премії «Стреґа» 2020 року.

Прошу, оберігай маму

Шін ҐЬОНСУК

Роман Шін Ґьонсук «Прошу, оберігай маму» 2014 несподіваний і дуже важливий для нашого соціуму твір, який захоплює читача з першої сторінки й не відпускає до останньої. Адже авторці вдалося у своїй оповіді заторкнути ту тему, яка стосується, напевно, кожної й кожного, але при тому уникнути властивих їй зайвих сентиментів і нав2019язливого дидактизму, запронувавши натомість історію життя однієї мами й спонукаючи задуматися: чому те, що ніби мусить виходити на перший план у родинних стосунках, дуже часто так і залишається непроговореним, невисловленим, і часом уже запізно щось із цим удіяти. Власне, ця історія про самовіддачу й любов і водночас 2014 про нечулість й сліпоту, жорстоку правду життя. «Все починається з матері і все повертається до матері. У маминих обіймах завершуються всі земні страждання. Саме тому таке палке прохання «Прошу, прошу, оберігай маму»» 2014 Чон Хонсу, літературний критик «Можемо знати, який колір вона любить, які квіти, які страви. Та наскільки сини й доньки, хай вже й у дорослому віці, розуміють, що рухає їхніми мамами? «Прошу, оберігай маму» 2014напружений, зачаровуючий, болісно прекрасний роман про приховані сторони життя, бажання, труднощі та мрії тих, кого, як ми вважаємо, знаємо якнайліпше»2014 Seattle Times «Ця книга не для тих, хто шукає легкого шляху. У ній 2014 хвилювання й страх, почуття провини й розбиті серця, сльози: все, як у родині» 2014 Seattle Times «Історія про первородний гріх всіх дітей цього світу. Про всіх нас, хто знаходить у мамі опору та одночасно відштовхує її від себе. Болісна сповідь, що пробуджує тих, хто ще має час, а для тих, хто запіснився, стає невеселою утіхою» 2014 Лі Чжок, південнокорейський співак

Примхи пристрасті: Історії про книжки та кохання

Markus Gasser

Байрон, Бронте, Ґете, Плат, Маркес... Відомі письменники та письменниці, які жили до нас, які кохали до нас. Так само, як ми. А може, не так само? У «Примхах пристрасті» 2014 15 історій про кохання в реальному світі та про його трансформації у світі літературної вигадки. Тут є все: від тужливих поглядів до перших поцілунків і ночей, до зради, розлуки та примирення 2014 і навіть до возз2019єднання після смерті. В есеях Маркуса Ґассера читачі знайдуть відповідь на запитання: «Як кохали класики?», а також переживуть разом із ними ті миті пристрасті, коли світ перевертається догори дриґом 2014 від душевного болю або щастя.

Колір повітря

Абдо ВАЗЕН

У своєму першому романі YA культурний журналіст і письменник Абдо Вазен пише про сліпого підлітка в Лівані, який знаходить силу і дружбу серед малоймовірної групи. Виріс у маленькому ліванському селі, сліпота Басіма обмежує його залучення до матеріалів, які викладають у його школах. Незважаючи на любов і підтримку родини, його можливості здаються обмеженими. Тож у тринадцять років Басім залишає своє село, щоб приєднатися до Інституту сліпих у передмісті Бейрута. Там він оживає. Він вивчає шрифт Брайля і відкриває таланти, про які він не знав. Басім наділений своїми нововідкритими здібностями читати і писати. Завдяки нововиявленій впевненості в собі Басім вирішує ризикнути і подати новелу на конкурс, організований Міністерством освіти. Після перемоги в конкурсі його беруть на роботу в Інститут сліпих. В Інституті Басім, мусульманин-суніт, зав2019язує міцну дружбу з християнином Джорджем. Співпраця та колективна підтримка є основними для успіху кожного студента в Інституті, принцип, який долає релігійні відмінності. У книзі Інститут символізує позитивні зміни, які толерантність може принести країні та суспільству в цілому. «Колір повітря» 2014 це також книга про Ліван та його ставлення до людей з обмеженими можливостями. Він пропонує уявлення про життєво важливу роль сильної підтримки сім2019ї в індивідуальному успіху, внутрішньому функціонуванні таких установ, як Інститут, а також про унікальне релігійне та культурне середовище Бейрута. Прозора мова Вазена та лінійна структура, яку він використовує, призводять до зв2019язного та легкого для читання розповіді. «Колір повітря» є важливим внеском у літературу, в якій люди з обмеженими можливостями представлені недостатньо. Окрім розповіді про розширення прав і можливостей і дружбу, ця книга також має на меті розповісти читачам про людей з обмеженими можливостями та пролити світло на важливі ролі, які відіграють такі установи, як Інститут

День Пса

Каролін Ламарш

Каролін Ламарш є авторкою кількадесяти романів, повістей, есе і радіоп2019єс. Вона є членом Королівської академії французьких мови і літератури Бельгії. Роман Каролін Ламарш «День Пса» (1996) отримав найвизначнішу літературну премію Бельгії 2014 імені Віктора Росселя. Це була перша книжка авторки, якій судилося закласти канон сучасного бельгійського роману в новелах. Події у творі обертаються навколо начебто банальної ситуації: посеред автостради жене ошалілий собака. Однак кожен, хто це бачив, сприйняв образ через призму власних життя і проблем. Священик, далекобійник, гомосексуал, удова 2014 для кожного Пес став точкою відліку нового самоусвідомлення.

Колекція. Театральна. Пожежі

Важді Муавад

Коли нотар Лебель розповів близнюкам Жанн та Сімону Марван про останню волю їхньої матері Наваль, то він спровокував в них питання щодо історії їх народження: хто був їхнім батьком і яким чином вони опинилися далеко від країна походження своєї матері? Жанн отримала конверт, адресований її батькові, якого вони вважали мертвим, а Сімон 2014 для свого брата, про існування якого вони не підозрювали. Вони змушені перетнути континенти і океани, щоб відкрити усі таємниці свого походження і важкої долі своєї матері, щоб довідатись про драми, які переслідували усю сімю і які неможливо виправити. Вони ризикують власним спокоєм і комфортом, щоб принести нарешті спокій змученій душі Наваль. Персонажі і протагоністи Парадокс полягає в тому, що головна героїня пєси померла. Наваль, мати близнюків, є ключовим елементом гри, оскільки вся історія зосереджена навколо неї. Вона одночасно поводить себе як чужа з Жанн та Сімоном, її двома дітьми, але зявляється в пєсі і як молода жінка, яка шукає свого народженого в коханні і відібраного родиною сина. Молода дівчина, ще майже підліток, яка пізнала перше велике кохання з Вагабом; як жінка похилого віку, що нарешті зустрілась зі своїм загубленим більше сорока років тому сином Нагідом; як учасниця руху спротиву на батьківщині. Декілька персонажів підтримують близнюків у пошуках, а більш за всіх нотар Ермій Лебель, який виступає посередником між останньою волею матері та її дітьми. «Пожежі» 2014 пєса актуальна, бо ставить під сумнів наші спроби співіснувати з війною сьогодні. Ця війна узагальнена, виражена поетичною, образною мовою, яка зберігає таємницю і піддає сумніву самі слова. Перед обличчям жаху що ми можемо сказати? Чи повинні ми мовчати? Чи здатні ми висловити невимовне. ( Насправді «Пожежі» 2014 це не пєса про війну. Це пєса про невиконані обіцянки, про відчайдушні спроби знайти розраду, (...) про те, як залишатись людиною в нелюдському оточенні (Важді Муавад)

Чаполоч

Ігор Астапенко

«Чаполоч» 2013 дебютний роман автора. Нічого схожого на цей текст досі не було в сучасній українській літературі. Ритм, стиль, шал із тонкими алюзіями на класиків, грою сенсів і підтекстів. Роман 2013 виклик традиційним канонам художньої прози, поетичний бунт проти жанрових умовностей літератури. Головний герой, самотній філософ, живе у герметичному світі, в якому ховається від важкої реальності, долаючи ілюзії нестримної молодості в пошуках краси і смаку до життя, які втратив. Мов маленький будда із гетто «Школи для дурнів» дорослий чоловік намагається осягнути те, що бачить і боїться побачити під час глибокої психологічної кризи. І повернути втрачене 2013 непідробну дитячу радість, первісну чуттєвість, голос трави, знання мови дерев, птахів і звірів, справжню повноту буття. Та чи не станеш ти сам звіром у дикому лісі людей? Глибоко метафорична притча про одвічну людську самотність, вразливість і жагу пізнати те, від чого втрачають людське, але здобувають силу, що існує понад людьми і їхнім світом. Світом без любові.

Колекція. Театральна. Подія у місті Ґоґа

Славко Ґрум

«Чи Вам буває страшно, коли на вулиці зненацька роздається кульгава хода, а тоді крок завмирає і не рушає далі?» В одному з інтерв2019ю Славко Ґрум, видатний словенський драматург-експресіоніст розповів, що ця репліка, яку кинула одна дівчина серед ночі у темному будинку в передмісті, стала першим поштовхом до написання п2019єси «Подія у місті Ґоґа». В такий от момент зависання між двома кроками, в атмосфері очікування Чогось минає життя мешканців міста Ґоґа. Міста, в якому не відбувається геть анічогісінько.Міста, яке не відпускає. Міста, темні будинки якого приховують страшні таємниці. «Подія у місті Ґоґа» 2013 незвичайна п2019єса, де мозаїку з мрій, страхів, сподівань та ілюзій має скласти саме читач і глядач.